Синдром карпального каналу

Що таке синдром карпального каналу?

Синдром карпального каналу – це поширене захворювання, що відноситься до групи компресійних нейропатій. Як випливає з назви, причиною симптомів (оніміння та біль у долоні) є затискання нерва в карпальному каналі, розташованому в основі зап’ястя. Карпальний канал – це вузький тунель, через який в долоню проходить серединний нерв (лат. Nervus medianus) та сухожилля пальців. Канал утворюють кістки основи зап’ястя та поперечна зв’язка.

Синдром карпального каналу – це затискання нерва в основі зап’ястя, що спричиняє біль та оніміння долоні і пальців (можливо, всіх, за винятком мізинця)

Що спричиняє затискання нерва?

Протягом життя зв’язки і поперечна зв’язка, розташовані в карпальному каналі, поступово ущільнюються (гіпертрофуються), тому нервові залишається дедалі менше місця, і врешті-решт він поступово затискається. Затикання нерва викликає характерні прояви хвороби. Попри те, що синдромом карпального каналу може захворіти будь-яка людина, частіше їм хворіють люди, чия робота пов’язана з великим навантаженням на руки – робота на конвеєрі, за комп’ютером, рукоділля, сільськогосподарські роботи тощо. Серед жінок синдром карпального каналу поширений в 4 рази більше, ніж серед чоловіків. Він також частіше спостерігається у людей з порушеннями обміну речовин та гормонального балансу, у хворих на цукровий діабет, у пацієнтів з ослабленою функцією щитовидної залози, ревматоїдним артритом. Досить часто синдром карпального каналу розвивається у вагітних внаслідок гормональних змін, в цьому випадку після вагітності він проходить.

Як проявляється синдром карпального каналу?

Синдром карпального каналу проявляється у вигляді:

• прогресуючого оніміння і болю у руках, особливо вночі;
• набряклості, нечутливості пальців вранці;
• першою зазвичай захворює провідна рука (та, яку в повсякденному житті більше навантажують).

Якщо захворювання довго ігнорувати і не лікувати, до цього пізніше додаються:

• порушення рухів долонь, слабкість рук;
• нездатність брати та утримувати дрібні предмети.

Якщо довго не лікувати затискання нерва, це може призвести до незворотного пошкодження нерва та радикально погіршити якість життя – порушення чутливості пальців стають дедалі більше вираженими, з часом зношуються м’язи долоні, долоня втрачає свою силу і зникає здатність виконувати навіть прості повсякденні дії. У більш важких випадках повністю втрачається працездатність і може наступити інвалідність.

Що робити, якщо з’явилися підозри на синдром карпального каналу?

Оскільки оніміння долонь і рук може статися з різних причин, щоб визначити причини оніміння і почати відповідне лікування слід звернутися до нейрохірурга. Щоб обрати найбільш підходящий метод лікування, який зменшить тиск на нерв, і сприяти відновленню пошкоджених волокон, спочатку потрібно уточнити місце і ступінь пошкодження нерва.

Як ставлять діагноз синдрому карпального каналу?

Діагноз ґрунтується на:

• типових скаргах (симптомах);
• ознаках захворювання, які лікар може констатувати під час огляду (компресійний тест нерва, знос м’язів долоні тощо);
• результатах нейрографії – дослідження, за допомогою якого можна визначити глибину та місце пошкодження нерва.

Як проявляється синдром карпального каналу?

Лікуванням синдрому карпального каналу займається нейрохірург. Головне завдання лікування – зменшити/усунути затискання нерва. Залежно від ступеня пошкодження нерва існує декілька можливостей.

Медикаментозна терапія. У більш легких випадках застосовують медикаментозну терапію – локальні ін’єкції стероїдів (блокади). Блокада зменшує набряк тканин навколо нерва, таким чином, у нерва з’являється більше вільного простору і симптоми зникають, проте після закінчення ефекту блокади (зазвичай через 6–12 місяців) симптоми найчастіше поновлюються.

Ортези. Оскільки тиск на нерв буває найменший в нейтральній позиції, в легких випадках допомагає одягання ортеза долоні на ніч. Таким чином, долоня захищена від несвідомого згинання під час сну.

Операція. Це найбільш ефективний та останній спосіб лікування синдрому карпального каналу. Оскільки сутністю цієї хвороби є затискання нерва, мета операції – це звільнення нерва від затиснутого стану, що досягається шляхом перерізання карпальної зв’язки. Операція триває недовго і легко переноситься, її роблять під місцевим (локальним) наркозом – як у стоматолога. Незабаром після операції пацієнт може вирушати додому.

Для звільнення нерва застосовується або традиційний хірургічний метод, або більш новий і значно менш травматичний ендоскопічний метод.

Традиційну/конвенційну хірургічну операцію виконують під місцевим наркозом. В основі зап’ястя робиться розріз 2–3 см завдовжки, відкривається канал і нерв звільняється від здавлювання. Після операції протягом місяця слід дотримуватися щадного режиму.

Ендоскопічний метод є набагато щаднішим для пацієнта. Через маленький розріз в шкірі в карпальний канал вводиться мініатюрний ендоскоп (медична відеокамера) і з застосуванням маленьких хірургічних інструментів перерізається карпальна зв’язка, звільняючи таким чином нерв.

Порівняно з традиційним хірургічним методом ендоскопічний метод має низку переваг – максимальне збереження навколишніх тканин, тому одужання та відновлення працездатності відбувається значно швидше, а також майже не залишається косметичних дефектів. Вкрай важливо застосування ендоскопічного методу для пацієнтів з утрудненим загоєнням ран – пацієнтів з цукровим діабетом і захворюваннями кровоносних судин.

Який прогноз після такої операції?

Здебільшого прогноз після операції синдрому карпального каналу буває дуже хороший:

• 90% пацієнтів вдається повністю вилікувати захворювання та/або домогтися помітного поліпшення.
• Результат операції залежить від часу, протягом якого нерв перебував у затиснутому стані. Тому вкрай важливо вчасно звертатися до лікаря.
• Операція також дає результат в довгостроковій перспективі – можливість нормально працювати і висипатися.